Издательство «Вища среднее учебное заведение» было сотворено с целью снабжения украинских учащихся учебной литературой, прописанной на родимом языке. Начиная с 70-х годов главенствующее состояние в Украине занимает русская книжка. Невзирая на наверное, издательство продолжает задерживаться установленной цели. Сейчас наиболее 90% всей печатной продукции выдается на муниципальном языке. Данная политического деятеля остается постоянной. Подробнее тут вища школа Сообразно книжкам «Высочайшей средние учебные заведения» училось никак не одно происхождение украинских учащихся, студентов мастерски-технических учебных заведений, средних учебных заведений. Из-за 37 лет существования издательства было выпущено наиболее 10 тыс. Подробнее тут http://www.euro-cursy.com Названий всеобщим тиражом наиболее 80 млн! В данный момент издательство «Верховная среднее учебное заведение» издаёт учебники, пособия сообразно всем отраслям познаний для старшеклассников, студентов колледжей, учеников, учащихся высочайших учебных заведений всех значений аккредитации. Особенное интерес уделяется творению учебников и учебных пособий сообразно новоиспеченым дисциплинам, предусмотренных учебными програмками. В учебники сообразно разным отраслям познаний для студентов средних учебных заведений, мастерски-технических училищ и учеников принадлежат эти издания, как учебные пособия «Биология» перед редакцией В. Мотузного, «Автокефальный язычок для учеников» Г. Козачук, учебник «Британский язычок для ежедневного общения» В. Шпака. Великий репутациею посреди учащихся и профессионалов используют учебные пособия «Общественная психология» и «Задачки сообразно курсу единой психологии» П. Мьясоида, «Украинская деловая стиль» Шевчук, «Стилистика украинского языка» перед ред. Л. Мацько.
Індустріалізація поставила конкретні завдання й пред школою. Для виробництва потрібні були кваліфіковані кадри, тому в 30-ті роки було проведено уніфікацію вищих навчальних закладів технічного профілю та підпорядковано из-за галузевими ознаками, визначено рівні підготовки спеціалістів. Вищу ланку готували інститути, середню – технікуми. Відкриваються нові інститути, переважно из-за рахунок розукрупнення багатофакультетних вузів. У вересні 1933 р. відновили боту університети в Києві, Харкові, Одесі, відкрився новий університет у Дніпропетровську.

Кількість вищих навчальних закладів збільшилася з 19 у 1914/15 навчальному році по 129 у 1938/39 навчальному році, чисельність студентів – відповідно з 27 по 124 тис. Вузівськими центрами стали 28 міст республіки. Сообразно чотири вузи з’появилось у Вінниці, Полтаві, Донецьку, сообразно 3 – у Луганську, Запоріжжі, Житомирі, Искривленному Розі, Миколаєві, Херсоні.

Починаючи з 1934 р. скасовано оплату из-за навчання в усіх университетах і технікумах республіки. Близько 90 % студентів одержували державну стипендію.

На кінець 30-х років в Україні переважно було вирішено кадрову делему інженерно-технічної інтелігенції. Чисельність фахівців перевищила 500 тис. у різних галузях этнического господарства. Наприкінці 1935 р. було скасовано обмеження, пов’язані із соціальним походженням, але існували певні обмеження щодо дітей «ворогів народу».

Проте, у системі освіти, як і в усьому суспільстві, розкручувався кулак пошуків і ліквідації національних елементів. Преимущественно від цього потерпали навчальні заклади.

Під підозру потрапляли насамперед учителі шкіл, викладачі національних вузів і технікумів, науковці, журналісти, працівники культосвітніх закладів. Систематичні перевірки кадрів, недовіра по их та репресії призводили по частих збоїв у роботі національних установ та закладів і зрештою по їх закриття. Пошуки націоналістів, «ворогів народу» стали буденним явищем, а звинувачення в антирадянській, класово ворожій діяльності вчителів – масовими. На пленумі ЦК КП(б)У в листопаді 1933 р. близько 10 % учителів було безпідставно віднесено по класово ворожих елементів, а в окремих округах і районах України кількість їх серед педагогічних кадрів досягала 30-40 %. Преимущественно багато «антирадянських елементів» серед педагогів працівники органів державної безпеки «знаходили» у прикордонних районах і на півдні України, де здебільшого обитало неукраїнське населення.